Ми вже не один раз відзначали, що одним із наслідків втечі громадян від свободи на пострадянському просторі, їхнього розчарування руйнуванням радянського тоталітаризму, труднощами демократизації, стало державне відтворення деяких суттєвих елементів тоталітаризму у так званій «полегшеній» формі авторитаризму.

Авторитаризм – це політичний режим, при якому носій влади (наприклад, президент) проголошує себе, часто – внаслідок не зовсім демократичних виборів та конституційних і законодавчих маніпуляцій, головним носієм влади в країні. Такий режим означає відсутність справжньої демократії, обмеження прав людини, підпорядкування авторитарній владі силових структур, судів, діяльності всіх державних структур, обмеження нею свободи слова, зібрань, посягання на свободу волевиявлення на виборах, судове переслідування своїх політичних опонентів, політичної опозиції.
 
Авторитаризм, як пише німецький політолог Дірк Берґ-Шлоссер, відрізняється від тоталітаризму тим, що авторитарна влада базується на особі лідера (президента), його здатності утримати цю владу та залучати до цього своїх прихильників, часто, за рахунок широкомасштабного підкупу, насильницького перерозподілу власності та примусу, через корупцію. Бо тоталітаризм – це вже структурована влада з правлячою елітою (правляча партія, церква), котра висуває свого політичного лідера.
 
Чимало світових експертів вважають, що події Єврореволюції в Україні кінця листопада і грудня 2013 року, особливо, силовий розгін владою президента Віктора Януковича протестувальників – студентів на майдані Незалежності в Києві уночі 30 листопада та спроба штурму силовиками президента цього ж Майдану з десятками тисяч протестувальників у ніч із 10 на 11 грудня, засвідчили формування авторитарного режиму в Україні та посилення спротиву йому з боку зростаючого громадянського суспільства.
 
Про це ми розмовляли з директором програм київського соціологічного Центру імені Разумкова, Андрієм Биченком, котрий вважає, що термін «вулиця», який вживають більше представники чинної влади стосовно сотень тисяч протестувальників на Євромайданах, є своєрідним применшенням значення громадянських протестів.

«По-перше, я проти того, що це протистояння вулиці і режиму. Це протистояння суспільства і режиму. Тому, що хоча людей на вулиці виходить багато, але це ще далеко не всі із суспільства, це менша частина з тих, хто підтримує ці протести. Більше того, якщо навіть ми говоримо про вуличні протести, тих людей, які приходять на майдани, площі, є там, змінюють один одного – це не вулиця, а суспільство проти режиму. Я вважаю, що це принципово».
 
Андрій Биченко вважає, що першим сигналом глибокого невдоволення більшості українського суспільства режимом Януковича і засиллям його силових структур, міліції, стали бунти у Врадіїївці, на Миколаївщині, у вотчині правління Партії регіонів. А вже більш широкомасштабні акти масованого насильства міліції проти протестів мирних громадян 30 листопада і 11 грудня на майдані Незалежності й в інших місцях підтвердили, що авторитарний режим в Україні фактично сформувався. «Він сформувався. Тобто, фактично ми бачимо, що президентові Януковичу підпорядковані всі три гілки влади, включно із судовою, оскільки вона, фактично, навіть не допускаючи часто адвокатів до затриманих владою, ухвалює лише ті рішення, які вигідні президенту», – зауважує Андрій Биченко.
 
Він  також вважає, що формуванню авторитарного режиму Януковича сприяли, насамперед, нові буржуа з оточення президента, так звана «сім’я» та частина електорату на Сході з його Партією регіонів.

  «Формували режим безпосередньо президент Янукович і його найближче оточення, це його сини, і люди, котрі безпосередньо з ними пов’язані та зараз перебувають в уряді, – зазначає Андрій Биченко. – До того ж варто зазначити, що Віктор Янукович має до сьогодні досить суттєву підтримку електорату в східних і південних областях України. Перше за все – Донбас. Тобто, Донбас – це такий регіон, де, хоча ми ще не проводили дослідження після подій на Майдані, але я переконаний, що в Донецькій, Луганській областях підтримка діяльності Віктора Януковича і зараз надзвичайно висока. Власне, низка досліджень проведених нами, показали, що для цих людей не стільки важливо, що саме робить президент і які наслідки його політики, а те, що – це їхній президент. Тобто, я думаю, що щоб тут не творилося в Україні, але в Донбасі, Донецька і Луганська області, де понад 15 відсотків населення України, там більшість підтримає будь-які дії президента Януковича»

Відповідаючи на наше запитання, чи можна назвати нинішній авторитарний режим в Україні своєрідним компромісом між колишнім радянським тоталітаризмом і нинішньою демократією, Андрій Биченко зазначив: «Я б так не сказав. Я сказав би, що тут можна згадати того ж Гітлера, який прийшов до влади абсолютно демократичним шляхом на виборах, ну а далі сформував режим під себе. Тобто, з демократією нинішній режим в Україні має спільне у тому, що, дійсно, Віктор Янукович прийшов до влади демократичним шляхом. А от більше з демократією цей режим нічого не пов’язує».
 
Андрій Биченко вважає, що у суспільстві, у великому бізнесі, фінансах України при правління Януковича запанував страх і всі, хто бажав вижити, вважали за краще якось пристосовуватися до існуючого режиму. Директор програм Центру Разумкова, не зважаючи нинішні масовані протести в Україні, дивиться на можливості мирного розв’язання цього протистояння суспільства і режиму досить песимістично: «Мій прогноз скоріше песимістичний. Я думаю, що найбільш вірогідне розв’язання ситуації таке – в Київ буде стягнуто скільки треба сил, навіть якщо це буде вся міліція, весь «Беркут» і всі внутрішні війська України і буде жорсткий силовий розгін Майдану із судовим переслідуванням більшості учасників та представників опозиції, які підтримували Майдан. Це, на жаль, як мені здається, найбільш вірогідний варіант розвитку подій.
 
Найкраще було б для українців і для України – введення максимально жорстких санкцій з боку Євросоюзу, в першу чергу, оскільки там зосереджені основні капітали Януковича і його дітей. Причому санкції повинні включати обов’язково арешти рахунків «сім’ї» Януковича. І я впевнений, що у такому разі за тиждень ситуація нормалізується, влада знайде у собі сили піти на компроміс і через місяць вже всі забудуть про будь-які силові варіанти».
 
Директор програм Центру Разумкова також зазначає, що Янукович не піде на сильне зближення з Росією з власних інтересів і ніяка мова дипломатії його не переконає так, як загроза його статкам і статкам його наближених.
 
Андрій Биченко також переконаний, що нинішні події Єврореволюції в Україні є своєрідною репетицією перед президентськими виборами 2015 року. «Всі розуміли і Янукович також, що якби 30 листопада, чи там 2 грудня, був звільнений міністр внутрішніх справ і були заарештовані «беркутів ці», котрі брали участь у побитті студентів, масових акцій протесту вже не було б, бо причина нібито була б вичерпана, – каже він. – Але цього не було зроблено і зараз влада відкидає кримінальну відповідальність бійців «Беркуту». І я впевнений, що без зміни влади ніхто з силовиків не буде покараний. Чому це робиться так? Я впевнений, що Віктор Янукович вже розуміє, що на чесних виборах у 2015 році він не зможе перемогти і єдина його надія це саме силові структури, суди, які будуть впроваджувати в життя його перемогу у 2015 році. Але, якщо зараз заарештувати «беркутівців», то зрозуміло, що у 2015 році «Беркут» не стане захищати президента, бо він може це робити, коли це проходить для нього безкарно. Ризикувати своїм благополуччям і свободою заради того, щоб хтось став президентом, «Беркут» просто не буде.

Тому сьогоднішнє протистояння і є принциповим. Якщо громадянське суспільство не переможе, якщо «беркутівців» не заарештують і не дадуть їм термінів ув’язнення за їхні злочини, то у 2015 році ми матимемо повторення, чи більше, чи менш жорстоке, цих подій. Тому, що влада вже показала, що вона готова на все. Якщо зараз хоча б арешту і ув’язнення «беркутівців» вдасться домогтися, то дуже малоймовірно, що унаслідок виборів 2015 року утримається нинішня влада».
 
Режим Януковича намагається, на думку багатьох політологів, того ж Дірк Берґ-Шлоссера, копіювати російську різновидність «електоральної і делегативної псевдо-демократії з елементами бюрократичного авторитаризму». Подібний же режим панує нині і в Білорусі.
 
Експерти також вважають, що авторитаризм близький до тоталітарного за політичними ознаками, а до демократії – за економічними. І тому вищий рівень економічних свобод для всіх громадян веде до наростання опору авторитаризму та, врешті, і до його краху. Бо суспільство, де діють економічні свободи, не може довго миритися з політичним безправ’ям. Велику роль у спротиві авторитаризмові, несвободі у суспільстві, відіграють індивідуальності, котрі не втратили особистої гідності та прагнення захищати не лише свою свободу, а й свободу інших, як більшість людей, що тепер на майдані Незалежності протистоять режимові Януковича.
 
Індивідуальність і боротьба за свободу в українському суспільстві – це наступна тема нашої програми «Втеча від свободи».

Василь Зілгалов