приїхав підтримати Майдан. Леві давній друг колишнього французського президента Ніколя Саркозі. Бернар-Анрі Леві відомий своїми виступами проти диктаторських режимів, як політичний журналіст висвітлює найпопулярніші в медіа конфлікти. До України Бернар-Анрі Леві приїхав уперше. Леві є впливовим голосом французьких медіа.

– Чому ви приїхали саме зараз? У чому ваш інтерес?

– Це мій перший візит до України. Приїхав висловити підтримку цим чудовим людям в Україні та Києві, хто чинить опір свавіллю, протистоїть диктатурі та висловлює своє прагнення бути часткою Європи. Це важливо не лише для України, але й Європи. Чи було це важливим досі не знаю, але сьогодні точно. Якщо ви поглянете на Європу з перспективи Парижа, Берліна, Лондона чи Мадрида сьогодні – то помітите, що столицею Європи є Київ. Столицею Європи є Київ, Майдан. І якщо Європа слухатиме і чутиме звернення Майдану, то вона виживе, і отримає свіжу кров. Якщо ж Європа залишиться глухою до прохання Майдану, то цінності, які зараз демонструються на Майдані поволі зазнають колапсу. Я переконаний у цьому. Вчора я спілкувався з декотрими людьми на Майдані. Там є справжні європейці – ті, хто досі вірить у справжню Європу. Не лише вільного ринку й банків, а принципів, пристойних урядів, прав людини та світської держави.

– Що ви скажете на те, що через економічні негаразди у європейців розвинулась політична апатія? Відповідно їм байдуже до цінностей, доки під загрозою добробут?

– Можливо це так, але вони помиляються. Моральні цінності та добробут тісно пов’язані між собою. Якщо ми дозволимо Європі демонтувати себе, а популізму й націоналізму взяти верх над універсальними цінностями, повернемося до старих часів, зростання бідності й безробіття. Щойно ми повертаємося до цінностей та принципів спиною, — поринаємо в глибоку кризу.

У нинішній риториці багато йдеться про конфронтацію Заходу з Росією через Україну. Але зважаючи на непросту ситуацію в Лівії, у Сирії, навіть згадавши війну у Грузії, чи потягне Захід новий виток загострення? Чи є бажання, сила й воля?

Не можна порівнювати ситуацію в Лівії та Сирії з ситуацією в європейських країнах, у столиці Європи, якою є на сьогоднішній день Київ. Чи готова Європа підтримувати більш глибоко та по-справжньому процеси на Майдані? Я на це сподіваюся і вірю, що це не так складно зробити. Є кілька жестів, на які Європа спроможна, яких буде достатньо, щоб стало зрозуміло, що люди на Майдані не самотні.

– Протягом останніх місяців на майдан приїздило чимало іноземних діячів з Європи і США. Їхню підтимку радо вітали. Однак зараз відчувається чимало розчарування, що гарні слова – це гарні слова. А які дії мають бути вжиті, щоб ця підтримка у щось втілилися?

– Так, самих слів недостатньо. Одна з найбільших вимог людей, які стоять на Майдані – це боротьба з корупцією. Європа може з цим допомогти. А чим собою являє корупція? Це означає, що має місце грабіж національного багатства. Куди воно йде? У приватні руки, в Європейські банки, в Австрії, в Люксембургу, можливо, навіть у Франції. У моїй країні, до прикладу, існують певні закони про так звані проблемні активи, тобто придбані в поганий спосіб. У більшості випадків ці закони застосовуються проти африканських лідерів. Можливо, ці ж закони могли б бути застосовані по відношенню до деяких українських політиків, які добре живуть та мають дуже привабливі активи десь у в Швейцарії чи інших містах. Багато чого можна було б зробити в цьому напрямку.

– А чому це не робилося досі? Розслідування, інформація про корупцію – все це було доступно і раніше. І були звернення.

– Тому що станом на зараз Європа втратила свою душу. Втратила назавжди, але не знає, де знаходиться ця душа, перебуває в її пошуку. Чи вона є десь на небі, чи під ногами. Коли вони врешті знайдуть душу, то пригадають, що є низка людей, які утримуть національне майно країни. Вони чудово знають, хто є хто, та де знаходиться вкрадене майно.

Проблема Європи в тому, що вона сильна й слабка водночас, водночас і пишається собою, і соромиться власних цінностей. Боїться сама себе і Путіна. Європа бачила, що він робить із власною опозицією, що той коїть у Сирії. Думаю, що Путін насправді слабший, ніж ми думаємо. Згадаймо про демографію, економічну кризу. Існує якийсь химерний страх Росії та Путіна. Чи це спадок минулих віків? Але це факт.

– Як тоді Європа може говорити з Росією, якою може бути дієва політика – окрім повернення до риторики Холодної війни?

– По-перше, це санкції або серйозна загроза їх введення. Якщо режим продовжуватиме рухатися в тому ж напрямку, по-друге, має бути прозора й реальна пропозиція звільнити Україну. Пропозиція від Путіна: я не думаю, що вона хороша. 15 мільярдів – це порція знеболювального. Так ось, ця пропозиція вже є, вона на столі, а європейського відповідника немає. Пропозиція ЄС примарна. Якби я був українцем, то не зрозумів би чого Європа хоче? Чи Україна дійсно потрібна Європейському Союзу? За яких конкретно умов? Якщо вікно у Європу насправді відкриється, якщо вони будуть виконані? Чи знайдеться там місце для України? Позиція європейців щодо цього питання вкрай невизначена. Європа мусить прояснити свою позицію, дати чітку відповідь на питання про можливість членства України в ЄС, назвати чіткі межі часу в які це буде з’ясовано.

– Нині розгорівся скандал, де помічниця держсекретаря США Вікторія Нуланд нецензурно висловилася щодо пасивної ролі Європи в українському питанні. Як це вплине на американо-європейські відносини?

– Так, це не надто хороші новини для двосторонніх відносин Європи та США. Я скажу дві речі: по-перше, це результат досить складної роботи спецслужб, бо, очевидно, ця приватна розмова була записана і відредактована ними, отже, це частина психологічної війни, яку веде режим, Путін, ФСБ тощо. Брудна гра. По-друге, я як вільна людина – а я себе таким вважаю — мушу помітити, що Нуланд не зовсім помилялася. Я спостерігав за пані Ештон, що бачилася з однією стороною конфлікту, а інша потім запитувала: "Що та мала на увазі? Чому запропонувала це? Яка у неї позиція?” Може пані Нуланд надто жорстко висловилася, але у Європи дійсно проблеми щодо позиції про Україну.

– Ви були дуже залучені до лівійської революції, були в Бенгазі, коли там усе починалося . Ситуація там дуже непроста. Ви заводолені своєю участю і розвитком подій?

– Я пишаюся тим, що зробив для Лівії, бо ми — Європа, США, Ліга Арабських держав — повалили диктатуру, це перше. Друге: через те, що захід був задіяний у припиненні диктатури. Щоб там не писала преса, Лівією не керують джихадисти. Ісламісти виграли у Єгипті. Де тих скинули військові. Вони виграли в Тунісі і почався новий політичний процес. Справи трохи покращилися. Вибори у Лівії, що відбулися через рік після повалення режиму Каддафі у липні 2012, були програні радикальними ісламістами. Лівією керує Алі Зейдан- мій друг. Набожний, але прозахідний. Ситуація не так вже і погана, та це не значить, що там немає проблем, їх там купа: убивства, атаки на посольства з боку колишніх соратників Каддафі чи нових джихадистів. Звісно там це є, але ісламісти не при владі. Вони стараються її отримати, але досі не змогли цього робити.

– З ким ви тут зустрічаєтеся? Чи маєте можливість почути думку влади?

– Я готовий говорити з будь-ким. Найважливіше – поспілкуватся із простими людьми. Я дізнався багато речей від людей, з якими говорив на Майдані про те, якою демократія може бути, я дізнався про їхню рішучість, їхню холоднокровність. спокійну і холодну рішучість. Ось це приклад сміливості та гідності для мене. Говорив з лідерами опозиції, звісно. Коли я повернуся у Францію, то розповім докладно про те, з ким бачився і що чув. Я б зустрівся з Януковичем, якщо той був би готовий. Без жодних упереджень. Я не пропагандист, я стараюся бути об’єктивним. Україна стільки страждала у 20-му столітті, мені хочеться аби правильне рішення змогло перемогти без насилля, конфронтації, з максимумом чесності з обидвох боків

– Люди у непростих умовах схильні втратити терпіння, вони стоять на майдані і, на погляд декого цей вуличний протест видається неефективним. Причини обурюватися і бути розлюченими нікуди не поділися. Як у такому випадку уникати конфронтацій і насильства?

– Український народ мудрий. Думаю,що рішення для подібного суспільства — вибори, ви-бо-ри: президентські перевибори і переобрання парламенту, якнайскоріше. щоб побачити чого хочуть люди і дати їм можливість висловитися. Ось що роблять великі нації з давніми політичними традиціями, такими як українська.