Шведські вчені провели одне з наймасштабніших досліджень, присвячених старінню, і визначили конкретні біомаркери, характерні для довгожителів, а також дізналися, якими були їх значення у людей, що дожили до 100 років.

Існуючі дослідження довгожителів часто проведені на невеликій вибірці і фокусувалися лише на певній групі осіб — наприклад, виключали тих, хто живе в будинках престарілих. Вчені з Каролінського інституту (Швеція) вирішили підійти до питання серйозніше і представили дослідження, в якому брали участь приблизно 44 тисячі шведів, які проживають в різних умовах. Результати опубліковані в журналі GeroScience.

Всі учасники проходили медичні обстеження у віці від 64 до 99 років. За показниками їх здоров’я спостерігали протягом 35 років. З’ясувалося, що з них 1224 людини (2,7 відсотка) дожили до 100 років. Переважна більшість (85 відсотків) виявилися жінками.

Вчені відстежили показники крові учасників та 12 біомаркерів, які, як показали попередні дослідження, були пов’язані зі старінням та передчасною смертю. Так, біомаркером, асоційованим із запаленням, стала сечова кислота — кінцевий продукт метаболізму білків. В нормі сечова кислота виводиться з організму, проте при порушенні роботи нирок і нераціональному харчуванні, її надлишок перетворюється на кристали уратів, які в свою чергу відкладаються в суглобах, нирках та підшкірній клітковині. Даний процес лежить в основі такого захворювання як подагра.

Дослідники також розглянули маркери, пов’язані з метаболічним статусом, рівнем холестерину і глюкози в крові, що корелюють з роботою печінки (аланінамінотрансфераза і аспартатамінотрансфераза — АЛТ і АСТ), креатинін, що асоціюється з функцією нирок, альбумін, гамма-глутамілтрансферазу, лужну фосфатазу і лактатдегідрогеназу, а ще рівень заліза і маркери, пов’язані з анемією.

Виявилося, у тих, хто дожив до 100 років, як правило, були більш низькі рівні глюкози, креатиніну, сечової кислоти починаючи з 60 років. Хоча середні значення по більшості біомаркерів у довгожителів і звичайних людей істотно не розрізнялися, у перших рідко спостерігалися надзвичайно високі або низькі їх значення. Наприклад, лише у дуже небагатьох довгожителів рівень глюкози доходив до 6,5, а креатиніну перевищував би 125.

Вивчаючи конкретні біомаркери, пов’язані з довгожительством, вчені з’ясували, що всі 12 з них, за винятком АЛТ і альбуміну, показали, що людина з певною ймовірністю доживе до 100 років. Причому навіть після обліку поправки на вік, стать і наявність різних захворювань.

Найменші шанси відсвяткувати столітній ювілей виявилися у тих, хто мав дуже низькі рівні загального холестерину і заліза, а також серед тих, у кого, навпаки, були підвищені рівні глюкози, креатиніну, сечової кислоти і показники роботи печінки. Це означає, що різні біомаркери впливали на довголіття в різному ступені. Вчені вважають, що навіть якщо виявлені відмінності можна назвати в цілому не дуже значними, вони все одно припускають потенційний зв’язок між метаболізмом і тривалістю життя, хоча зробити які-небудь точні висновки про характер способу життя довгожителів на цій основі не можна.

Розумно лише припустити, що харчування і вживання алкоголю все ж впливають на довголіття. Незайвим, на думку вчених, буде відстежувати біомаркери, що визначають роботу нирок і печінки, а також рівень глюкози і сечової кислоти, особливо в міру свого старіння.