Новий спалах Еболи в Демократичній Республіці Конго став найбільшим і найсмертоноснішим в історії країни. Кількість загиблих перевищила 3000 осіб: урядова статистика фіксує 3007 смертей і 6186 підтверджених випадків. Епідемія вже перевершила за масштабом спалах 2018–2020 років і продовжує поширюватися на північному сході країни.
Спалах офіційно оголосили 15 травня в провінції Ітурі, хоча частина медиків вважає, що перші ланцюги передачі могли початися ще в січні. Відтоді вірус поширився на шість провінцій. За кількістю смертей нинішня епідемія поступається у світовій історії лише катастрофічному спалаху 2014–2016 років у Західній Африці, де заразилися понад 28,6 тисячі людей і померли понад 11 тисяч.
Більшість проблем починається ще до госпіталізації
Однією з головних причин високої смертності залишається пізнє виявлення хворих. За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я, близько 60% смертей відбувається поза спеціалізованими лікувальними центрами. Це означає, що значна частина пацієнтів потрапляє до медиків надто пізно або взагалі не проходить повноцінної діагностики.
Боротьбу з епідемією ускладнюють слабка система епідеміологічного нагляду, збройна нестабільність у низці районів та недовіра частини населення до медичних команд. У таких умовах відстеження контактів, безпечне поховання померлих і швидка ізоляція нових випадків стають набагато складнішими.
Цей штам має особливо складну проблему з вакцинами
Нинішній спалах спричинений різновидом Bundibugyo. На відміну від поширенішого штаму Zaire, для нього поки немає спеціально схваленої вакцини або специфічного лікування. Кілька вакцин перебувають у розробці, зокрема проєкти Оксфордського університету та International AIDS Vaccine Initiative.
Влада ДР Конго почала вакцинувати медиків першої лінії препаратом Ervebo компанії Merck. Ця вакцина ліцензована проти штаму Zaire, але фахівці розраховують на можливий частковий перехресний захист. У короткій перспективі головним завданням залишається не масова вакцинація, а раннє виявлення випадків, швидка ізоляція хворих і відновлення довіри громад. Без цього навіть значне міжнародне фінансування не зможе швидко зупинити епідемію в регіонах зі слабкою медичною інфраструктурою.
Епідеміологічний ризик посилюється мобільністю населення між провінціями та сусідніми країнами. Чим довше вірус циркулює без раннього виявлення, тим більше ресурсів потрібно для відстеження контактів і створення безпечних маршрутів до лікувальних центрів. Тому для ДР Конго критично важливо не лише збільшувати кількість ліжок, а й посилювати лабораторну діагностику на місцях та роботу з громадами, які часто першими помічають нові випадки.
