Після майже восьми років міжпланетної подорожі BepiColombo переходить до фінальної серії операцій перед виходом на орбіту Меркурія. 3 вересня комплекс має відокремити Mercury Transfer Module — транспортний модуль, який від старту в 2018 році забезпечував основну частину перельоту до найближчої до Сонця планети.
Ця операція стане фактичним початком фази прибуття. Після відділення MTM залишаться європейський Mercury Planetary Orbiter, японський апарат Mio та конструкція, що утримує їх разом. Далі комплекс використовуватиме вже хімічну рухову систему європейського орбітера.
Електричні двигуни вже завершили свою роботу
Протягом більшої частини подорожі BepiColombo покладався на сонячно-електричну тягу транспортного модуля. Іонні двигуни давали дуже невелике прискорення, але могли працювати довго, поступово змінюючи орбіту комплексу.
У червні 2026 року цей етап завершився: електричні двигуни вимкнули назавжди, і апарат перейшов на балістичну траєкторію прибуття. Після відкидання MTM корекції виконуватиме Mercury Planetary Orbiter.
Найвідповідальнішим маневром стане вихід на орбіту Меркурія, запланований на 21 листопада. Через сильну гравітацію Сонця до Меркурія парадоксально важче вийти на стабільну орбіту, ніж долетіти до значно дальшого Плутона: апарат повинен позбутися великої геліоцентричної швидкості.
Після прибуття BepiColombo розділиться на дві обсерваторії
У грудні комплекс має розділити два наукові апарати. Mio, створений JAXA, зосередиться на магнітному полі та навколопланетній плазмі. Європейський MPO досліджуватиме поверхню, внутрішню будову, гравітаційне поле та склад Меркурія.
Це буде лише другий випадок в історії, коли космічний апарат працюватиме на орбіті Меркурія після американського MESSENGER. BepiColombo одночасно доставить туди відразу два взаємодоповнювальні орбітери.
31 серпня місійна команда проводить спеціальний брифінг щодо майбутнього відділення MTM і наступних операцій. Після років гравітаційних маневрів біля Землі, Венери та самого Меркурія місія нарешті переходить від довгого перельоту до головної наукової фази.
Довгий восьмирічний маршрут був потрібний саме для поступового зменшення енергії апарата. BepiColombo використав дев’ять гравітаційних прольотів біля планет, щоб змінювати швидкість без величезних витрат пального. Фінальні операції восени 2026 року є завершенням цієї складної небесно-механічної схеми: після них місія вперше зможе працювати не як єдиний перелітний комплекс, а як пара спеціалізованих наукових орбітерів.
