П’ять країн Європейського Союзу перейшли від теоретичних дискусій до прямих переговорів із Руандою про створення центрів для людей, яким відмовили у притулку в ЄС. Делегації Німеччини, Австрії, Данії, Греції та Нідерландів цього тижня відвідали африканську країну, а її уряд офіційно підтвердив, що переговори тривають.
Йдеться про так звані return hubs — об’єкти за межами ЄС, куди могли б переводити мігрантів після остаточної відмови в міжнародному захисті. Самі центри поки не створені, а конкретної угоди з Руандою ще немає.
Одним із варіантів є центр Гашора біля Кігалі
Серед місць, які обговорюються, називають транзитний центр Гашора приблизно за 60 кілометрів від столиці Руанди. Із 2019 року там уже розміщували мігрантів, евакуйованих із Лівії, поки вирішувалося питання їхнього подальшого статусу.
П’ять європейських держав хочуть знайти партнерські країни до кінця року. Ідея отримала додатковий імпульс після того, як Європейський парламент у червні підтримав оновлені правила повернення, які відкрили правову можливість створювати подібні центри за межами Союзу.
Прихильники моделі вважають, що вона може зробити депортації ефективнішими. Нині значна частина людей, яким остаточно відмовили у притулку, залишається на території ЄС через складність повернення до країн походження.
Франція та Іспанія вважають модель небезпечною
У Європі немає єдності щодо return hubs. Франція та Іспанія виступили проти, заявивши, що така система може суперечити європейським цінностям і не обов’язково зробить процедуру повернення ефективнішою.
Критики також нагадують про невдалий британський досвід. У 2022 році Лондон уклав із Руандою угоду щодо прийому частини мігрантів, але британський Верховний суд визнав схему незаконною, а уряд Кіра Стармера після приходу до влади її скасував.
Питання return hubs особливо чутливе через юридичну відповідальність за людей після їхнього переміщення за межі ЄС. Майбутні угоди мають визначити, хто гарантуватиме доступ до медичної допомоги, правового захисту та процедури подальшого повернення. Саме ці деталі можуть стати головним предметом судових спорів.
Для Руанди переговори мають і фінансовий вимір. Будь-яка домовленість потенційно передбачатиме європейське фінансування інфраструктури та утримання центрів. Водночас Кігалі добре пам’ятає британський проєкт, який приніс політичні витрати, але так і не запрацював у запланованому масштабі.
Для ЄС нинішні переговори є важливим тестом нової міграційної політики. Якщо домовленість із Руандою буде укладена, вона може стати прецедентом для подібних угод з іншими державами. Якщо ж переговори проваляться, Союзу доведеться шукати інші способи виконувати рішення про повернення.
