Одразу 12 держав виступили зі спільним засудженням ізраїльських авіаударів по військовій базі Абу-ед-Духур на північному заході Сирії. Заяву підтримали Туреччина, Алжир, Індонезія, Йорданія, Ліван, Малайзія, Мавританія, Пакистан, Палестина, Катар, Саудівська Аравія та Сомалі. Міністри закордонних справ назвали атаку різкою ескалацією та порушенням сирійського суверенітету й територіальної цілісності.
Ізраїльські удари були завдані по авіабазі Абу-ед-Духур поблизу Алеппо. За попередніми даними, ціллю стали злітно-посадкова смуга та складські об’єкти, інформації про загиблих не надходило. Сам Ізраїль пояснював атаку побоюваннями, що база може бути використана для розміщення турецьких військових сил. Сирійська й турецька сторони заперечували, що існує підтверджений план такого розгортання.
Дванадцять країн говорять про загрозу для всього регіону
У спільній заяві наголошується, що подальші удари по сирійській території можуть підірвати спроби стабілізувати країну після багаторічної війни, відновити державні інституції та розпочати масштабну реконструкцію. Автори документа також закликали міжнародну спільноту зайняти чітку позицію та домагатися поваги до Статуту ООН і міжнародного права.
Окремий акцент зроблено на угоді про розведення сил 1974 року, яка десятиліттями визначала рамки безпеки між Сирією та Ізраїлем. Підписанти заяви вважають, що повернення до її повного дотримання має стати одним із ключових запобіжників нової ескалації.
Сирія стає точкою суперництва Ізраїлю й Туреччини
Після зміни влади в Дамаску Туреччина суттєво посилила політичний та безпековий вплив у Сирії. Анкара підтримує нове керівництво країни й прагне допомогти йому відновити контроль над територією та державними структурами. Для Ізраїлю така конфігурація створює нову невизначеність: у Єрусалимі побоюються появи поблизу своїх кордонів сил або систем озброєння, які можуть змінити баланс безпеки.
Саме тому удари по сирійських військових об’єктах дедалі частіше розглядають не лише як продовження старої ізраїльської стратегії стримування загроз у Сирії, а й як елемент нового суперництва з Туреччиною. Обидві держави поки уникають прямого військового зіткнення, проте риторика стає жорсткішою, а кількість потенційних точок конфлікту зростає.
Ризик помилки стає головною небезпекою
Найбільша загроза полягає у тому, що черговий удар або передислокація сил можуть бути неправильно інтерпретовані іншою стороною. За умов, коли в сирійському просторі одночасно діють місцеві сили, Туреччина, Ізраїль та інші зовнішні гравці, навіть обмежений інцидент здатний швидко перетворитися на широку регіональну кризу. Саме тому спільна заява 12 держав має значення не лише як дипломатичний протест, а і як сигнал про зростання страху перед новою фазою конфлікту навколо Сирії.
