Українське тваринництво продовжує втрачати поголів’я великої рогатої худоби, і найглибше скорочення відбувається у приватних господарствах. Станом на 1 серпня 2026 року в країні налічувалося 1 млн 751,1 тис. голів ВРХ, у тому числі 932,6 тис. корів. Загальний показник за рік зменшився приблизно на 19%.
У абсолютних цифрах це означає втрату сотень тисяч тварин лише за дванадцять місяців. Причини накопичувалися роками: зростання витрат на корми й енергію, дефіцит робочої сили, скорочення населення у селах, складні умови збуту та небажання невеликих господарств інвестувати у дороге оновлення ферм.
Присадибний сектор скорочується значно швидше за промисловий
Найгірша динаміка спостерігається саме у господарствах населення. Для багатьох сімей утримання однієї або кількох корів перестає бути економічно привабливим: витрати на корми, ветеринарні послуги та енергію зростають швидше, ніж можливий дохід від продажу молока.
Промислові ферми демонструють іншу картину. Частина підприємств змогла збільшити поголів’я корів порівняно з минулим роком, інвестуючи у продуктивніші стада, сучасні комплекси, автоматизоване доїння та власне виробництво кормів. Це поступово змінює структуру всього молочного сектору.
Таким чином, Україна переходить від моделі, де значну частину молока виробляли домогосподарства, до більш концентрованого промислового виробництва. Такий процес може підвищувати продуктивність, але одночасно робить дрібні сільські господарства менш залученими до ринку.
Менше корів не обов’язково означає пропорційне падіння молока
Ключовим фактором стає продуктивність однієї тварини. Сучасні промислові ферми можуть отримувати значно більше молока від кожної корови, ніж невеликі присадибні господарства. Тому скорочення загального поголів’я не завжди автоматично означає таке саме падіння обсягів виробництва.
Проте швидкість нинішнього скорочення створює ризики. Якщо промисловий сектор не встигатиме компенсувати втрати приватних господарств, країна може зіткнутися з дорожчою сировиною для молочної промисловості, зростанням собівартості та більшою залежністю від імпорту окремих продуктів.
Ще один наслідок скорочення поголів’я — поступова зміна карти виробництва. Великі ферми концентруються у регіонах із кращою кормовою базою, логістикою та доступом до переробки, тоді як у багатьох селах традиційне утримання корів зникає. Це впливає не лише на молочний ринок, а й на зайнятість та доходи сільських родин.
Для стабілізації ринку потрібні довгострокові інвестиції у ферми, генетику, переробку й кормову базу. Поточні цифри показують, що українське тваринництво вже проходить глибоку структурну перебудову, і найближчі роки визначать, чи зможе промисловий сегмент повністю перекрити швидке зникнення традиційного приватного виробництва.
