Серія українських ударів по нафтопереробній інфраструктурі росії перетворила локальні проблеми з пальним на системний дефіцит. Наприкінці серпня російські НПЗ виробляли близько 80 тисяч тонн бензину на добу, тоді як внутрішній літній попит оцінювався приблизно у 115 тисяч тонн.
Таким чином, власне виробництво покривало лише близько 70% потреби. Щоденний дефіцит становив приблизно 35 тисяч тонн, що змусило владу збільшувати імпорт, обмежувати експорт і повертати адміністративні заходи на регіональних паливних ринках.
Удари вивели з роботи одразу кілька великих НПЗ
Серед підприємств, які скорочували або зупиняли виробництво після атак, опинилися великі заводи у пермі, нижньому новгороді та ярославлі. Частина потужностей була аварійно відключена, а ремонт складного технологічного обладнання потребує часу та імпортних компонентів.
Для росії ця проблема особливо болюча через масштаб внутрішнього ринку. Країна залишається великим виробником нафти, але сира нафта не може безпосередньо замінити бензин. Критичною ланкою є саме переробка, і удари по установках первинної та вторинної переробки швидко скорочують випуск готового пального.
У серпні росія різко наростила імпорт бензину, зокрема з білорусі та інших напрямків. Але навіть додаткові поставки не повністю закривають внутрішню нестачу. У деяких регіонах знову з’явилися обмеження продажу, а влада посилює контроль за цінами.
Паливний дефіцит швидко виходить за межі автозаправних станцій. Бензин потрібен логістиці, аграрному сектору, будівництву, муніципальному транспорту й великій кількості малого бізнесу. Чим довше зберігається нестача, тим сильніше вона переходить у транспортні витрати та собівартість товарів.
Паливний дефіцит стає прямим економічним ефектом далекобійних ударів
Українська стратегія ударів по НПЗ має подвійний ефект. З одного боку, росія втрачає можливість експортувати частину нафтопродуктів і отримувати валютну виручку. З іншого — дефіцит пального починає впливати на власну економіку, логістику та витрати підприємств.
російська влада вже продовжила заборону на експорт дизельного пального та раніше обмежила експорт бензину. Це показує, що проблема вийшла за межі окремих аварій і потребує централізованого втручання.
Якщо удари по переробних потужностях триватимуть, росії доведеться дедалі більше покладатися на імпорт і перекидати паливо між регіонами. Для держави, яка є одним із найбільших виробників нафти у світі, ситуація, коли власні НПЗ не забезпечують навіть три чверті внутрішнього попиту на бензин, стала одним із найпомітніших економічних наслідків війни.
