Гігантське виверження плазми з прихованої дальньої сторони Сонця нещодавно спричинило значний викид корональної маси, який врізався в Меркурій, потенційно викликаючи невидимі рентгенівські полярні сяйва навколо скелястої поверхні планети.

Гігантське вогняне виверження приблизно в 40 разів більше, ніж Земля, нещодавно вибухнуло з прихованого дальнього боку Сонця. Виверження викинуло в космос величезну хмару плазми, яка згодом врізалася в  Меркурій, протираючи кам’янисту поверхню планети та потенційно викликаючи "рентгенівські полярні сяйва" на незахищеному світі.

Виверження, ймовірно, було спровоковано потужним  сонячним спалахом, який стався близько 19:00 за східним часом 9 березня. Обсерваторія сонячної динаміки NASA (SDO) помітила велику, частково затуманену плазмову нитку, що вибухнула назовні з-за північно-східного краю Сонця. Виходячи з кількості видимої плазми, виверження, ймовірно, охопило приблизно 310 000 миль (500 000 кілометрів) у поперечнику.

Дані SDO показали, що вибух, який, ймовірно, залишив за собою  величезний «вогняний каньйон» на поверхні Сонця, також став причиною великого  коронального викиду маси  (CME) — швидко рухомої хмари намагніченої плазми та радіації — яка зіткнулася з Меркурієм на 10 березня.

Меркурій  часто підривають CME  через його близькість до нашої рідної зірки. У маленькій планеті в результаті цього бомбардування не залишилося атмосфери, і вона повністю піддається впливу цих сонячних бур.

Коли електрони від CME потрапляють на незахищену поверхню Меркурія, вони швидко сповільнюються. Це уповільнення змушує частинки вивільняти енергію у формі  рентгенівського випромінювання, яке вчені можуть виявити з Землі. Результатом є явище, схоже на полярне сяйво, яке видно в рентгенівських променях, а не у видимому світлі.

Гігантське виверження є останньою ознакою того, що вибуховий пік приблизно 11-річного сонячного циклу Сонця, відомий як сонячний максимум,  міг уже початися  — набагато раніше, ніж передбачалося спочатку.

Під час сонячного максимуму сонячні спалахи та інші типи сонячних бур спалахують частіше та сильніше, оскільки магнітне поле Сонця  слабшає та зрештою перевертається. Вчені вже  бачать ознаки цього.

За останній місяць дослідники спостерігали деякі з найбільших сонячних штормів поточного циклу, у тому числі спалах чудовищного класу X — найпотужніший  за понад шість років  — і  шлейф плазми в 15 разів вищий за Землю, який вибухнув із південного полюса Сонця.

Одне з найбільших занепокоєнь під час сонячного максимуму полягає в тому, що дослідники не можуть належним чином контролювати зворотний бік Сонця, на якому можуть з’явитися гігантські сонячні плями, які викликають несподівані сонячні бурі, подібні до тієї, що щойно вдарила по Меркурію. Цілком можливо, що ці сонячні плями можуть повертатися до Землі під час обертання Сонця, піддаючи нашу планету спалахам і CME. Наприклад, у січні 2023 року прихована сонячна пляма  без попередження випустила спалах класу X, який ледве оминув Землю.

Однією з секретних зброї, яку NASA має у своєму рукаві, щоб запобігти появі цих невидимих ​​темних плям, є марсохід Perseverance, який іноді може  шпигувати за зворотним боком Сонця  від свого будинку на  Марсі. Але це працює лише тоді, коли Земля і Марс розташовані по різні боки від Сонця.