Уряд Джорджії Мелоні встановив історичний рекорд для повоєнної Італії. 4 вересня її кабінет перевищив за тривалістю другий уряд Сільвіо Берлусконі, який працював 1412 днів у 2001–2005 роках. Для країни, де після 1946 року змінилося 68 урядів, сам факт такого довгого політичного циклу є нетиповим.
Мелоні використала рекорд як доказ того, що Італія поступово виходить із репутації держави з постійними урядовими кризами. Вона наголошує, що стабільність полегшує переговори в ЄС, роботу з інвесторами та довгострокове планування реформ. Водночас її опоненти нагадують, що довга тривалість уряду ще не гарантує автоматично кращих економічних або соціальних результатів.
Італійська політика десятиліттями жила в режимі коротких коаліцій
Середня тривалість уряду в Італії після війни становила приблизно 14 місяців. Причина — фрагментована партійна система, коаліційний характер влади та конституційна вимога мати довіру обох палат парламенту. Навіть невеликий партнер по коаліції часто міг спровокувати кризу або змусити прем’єра до серйозних поступок.
До Мелоні лише чотири уряди після 1946 року працювали понад тисячу днів. Берлусконі загалом залишався при владі найдовше, але робив це в чотири окремі періоди. Нинішній рекорд стосується саме безперервної роботи одного кабінету.
Стабільність стає частиною передвиборчої стратегії
Наступні загальні вибори очікуються у 2027 році, і Мелоні прагне використати тему стабільності як одну з головних переваг. Її коаліція також просуває реформу виборчого законодавства, яка, за задумом влади, має ще більше полегшити формування стійких парламентських більшостей.
Проте попереду залишається складна економічна частина. Італія має високий державний борг, повільне зростання продуктивності та демографічні проблеми. Європейські бюджетні правила вимагають стриманішої фінансової політики, а це обмежує можливості уряду активно стимулювати економіку перед виборами.
Тому рекорд Мелоні має подвійний зміст. З одного боку, він справді показує незвичну для Італії політичну стійкість. З іншого — тепер уряд складніше виправдовувати структурні проблеми частою зміною кабінетів. Чим довше одна коаліція залишається при владі, тим більше виборці оцінюють уже не сам факт стабільності, а її конкретні результати.
Окремо рекорд важливий для позицій Італії в Брюсселі. Партнери тепер мають справу з урядом, який може проводити переговори не кілька місяців, а роками, що посилює вагу Рима в довгострокових рішеннях щодо бюджету ЄС, міграції та оборони.
