Маленьке південноафриканське королівство Есватіні стало одним із ключових елементів нової американської політики депортацій до третіх країн. Уряд повідомив про прибуття ще двох іноземців, висланих зі Сполучених Штатів за двосторонньою домовленістю.
Національність новоприбулих офіційно не назвали. Влада Есватіні лише повідомила, що обоє є громадянами країн Латинської Америки.
Кількість депортованих уже перевищила 30 людей
Від початку дії механізму до Есватіні зі США відправили вже понад 30 громадян третіх держав. У попередніх групах були люди з В’єтнаму, Ямайки, Куби, Ємену та інших країн.
Суть схеми полягає в тому, що Вашингтон може висилати певних мігрантів не до країни їхнього громадянства, а до іншої держави, яка погодилася їх прийняти. Такий підхід адміністрація Дональда Трампа розширює не лише в Африці, а й в Азії та Латинській Америці.
Угода між США та Есватіні оцінюється приблизно у $5,1 млн. Для невеликого королівства це відчутна сума, однак саме фінансова складова домовленості стала одним із аргументів критиків, які вважають, що багатші держави фактично перекладають складні міграційні справи на менші країни.
Правозахисники оскаржують механізм
Юристи й правозахисні організації ставлять під сумнів законність та прозорість схеми. Одна з головних претензій полягає в тому, що частина депортованих продовжує перебувати під вартою вже в Есватіні, хоча раніше вони відбули призначені кримінальні покарання у США.
Це породжує складне юридичне питання: який саме правовий статус мають люди після прибуття, хто відповідає за їхнє утримання та коли вони можуть отримати свободу або можливість переїхати до іншої країни.
Для Вашингтона домовленості з третіми країнами є способом реалізувати жорсткішу міграційну політику у випадках, коли пряма репатріація ускладнена, затримується або вважається небажаною.
Для Есватіні ситуація значно складніша. Країна одночасно отримує фінансову підтримку, але бере на себе політичну, юридичну та гуманітарну відповідальність за людей, які часто не мають із нею жодного попереднього зв’язку.
Саме тому прибуття ще двох депортованих важливе не чисельністю, а тенденцією. Схема, яка спочатку виглядала як виняткова домовленість, поступово перетворюється на постійний інструмент американської міграційної політики й може стати моделлю для нових угод із іншими невеликими державами.
