Україна переходить до моделі, за якої ветеран або член його родини має отримувати не набір окремих порад у різних установах, а цілісний маршрут підтримки. Мінсоцполітики розвиває кейс-менеджмент — підхід, коли потреби людини оцінює фахівець, після чого формує комплекс необхідних послуг і координує їх отримання.
Ідея полягає в тому, щоб людина не була змушена самостійно шукати потрібний кабінет, відомство чи програму після кожного нового запиту. Натомість її випадок має переходити між відповідальними фахівцями, а система — зберігати логіку супроводу від першого звернення до фактичного отримання допомоги.
Під час IX Міжнародного ветеранського форуму представники Мінсоцполітики наголосили, що держава має відмовлятися від паралельних і розрізнених маршрутів. Особливо це важливо для тих, кому одночасно потрібні соціальні, психологічні, реабілітаційні, житлові, правові або професійні послуги.
391 Центр життєстійкості вже працює у громадах
Одним із практичних елементів нової системи стали Центри життєстійкості. Наразі працює 391 такий центр у громадах 24 областей та районах Києва. За перші сім місяців 2026 року їхніми комплексними послугами було охоплено понад 10,5 тисячі військовослужбовців, ветеранів і членів їхніх сімей.
За цей час фахівці надали понад 16 тисяч консультацій. Сам формат центрів розрахований не лише на разову допомогу, а й на подальший супровід, коли людина після першої розмови отримує зрозумілий маршрут і контакти тих, хто відповідає за наступний етап.
Такий підхід особливо важливий у громадах, куди військові повертаються після служби. Саме на місцевому рівні найчастіше виникають питання працевлаштування, оформлення документів, отримання соціальних виплат, адаптації родини, доступу до реабілітації та психологічної допомоги.
Система має працювати навколо людини, а не відомчих меж
Проблема розрізнених послуг є однією з найскладніших у ветеранській політиці. Формально програма або пільга може існувати, але людина не завжди знає, куди звертатися, які документи потрібні та як пов’язані між собою різні державні й місцеві сервіси. Через це навіть доступна допомога інколи залишається невикористаною.
Кейс-менеджмент має змінити логіку взаємодії: не ветеран адаптується до структури держави, а фахівці координують між собою процес навколо конкретної життєвої ситуації. У перспективі це може зменшити дублювання послуг, скоротити кількість повторних звернень і зробити результати підтримки більш вимірюваними.
Важливо, що йдеться не лише про самих ветеранів. До системи включають членів родин, адже повернення військового до цивільного життя часто змінює фінансову, психологічну й побутову ситуацію всієї сім’ї. Тому підтримка має враховувати не один окремий запит, а ширший контекст.
IX Міжнародний ветеранський форум, де обговорювали цей підхід, зібрав понад 500 ветеранів і ветеранок, членів їхніх родин, представників держави, громад, громадянського суспільства та міжнародних партнерів. Для України масштабування такої моделі стає дедалі актуальнішим, адже кількість людей, які потребуватимуть системного супроводу після служби, зростатиме ще багато років.
