Україна вперше отримала комплексну державну Стратегію боротьби з ігровою залежністю. Документ переводить проблему лудоманії з площини окремих заборон і регулювання грального ринку до системної політики, де одночасно мають працювати профілактика, освіта, раннє виявлення ризиків, лікування, соціальна підтримка та протидія нелегальному бізнесу.
Реалізація самої Стратегії розрахована до 2035 року. Водночас конкретний операційний план на 2027–2029 роки вже визначає перелік заходів, відповідальних органів і строки виконання. Це важливе уточнення: йдеться не про коротку трирічну кампанію, а про довгострокову державну політику з першим детальним етапом реалізації.
Від шкільної профілактики до лікування й реабілітації
Нова модель передбачає інформаційні кампанії та освітні заходи про ризики азартних ігор, зокрема для школярів. Окремий напрям — раннє виявлення людей, у яких формується залежність. Для цього планують використовувати скринінгові інструменти, щоб проблема не ставала помітною лише тоді, коли вже накопичені борги, конфлікти в сім’ї або серйозні психологічні наслідки.
Стратегія також має розширити доступ до лікування, психологічної допомоги та реабілітації. Окремі програми передбачають для військовослужбовців і ветеранів — груп, для яких залежність може накладатися на наслідки бойового стресу, травматичний досвід і складності повернення до цивільного життя.
Ще один напрям — системне блокування нелегальних гральних сайтів і реклами. Логіка проста: профілактика не працюватиме повною мірою, якщо поряд із легальним ринком існує великий сегмент, який ігнорує правила відповідальної гри та обмеження на просування азартних послуг.
До єдиного плану залучають близько 40 державних органів
Виконання Стратегії не покладатиметься на одну установу. До спільної роботи мають бути залучені близько 40 органів та інституцій, серед яких Мінцифри, МОЗ, МОН, Міноборони, Мінветеранів, Мінсоцполітики, БЕБ, СБУ, Національна поліція та PlayCity.
Така кількість учасників потрібна через складність самої проблеми. Лудоманія має медичний і психологічний вимір, але водночас стосується реклами, фінансової поведінки, захисту дітей, соціальної політики, роботи правоохоронців і контролю нелегального ринку. Без міжвідомчої координації кожна з цих ланок працювала б окремо.
Успіх нової політики залежатиме від того, чи перетвориться затверджений план на реальні послуги й інструменти: доступну допомогу, раннє виявлення залежності, дієве самообмеження та швидку реакцію на нелегальних операторів. Сам факт ухвалення першої комплексної Стратегії означає, що держава офіційно визнає ігрову залежність не приватною слабкістю людини, а проблемою, яка потребує системної відповіді.
