У Кабулі пройшли заходи до п’ятої річниці повернення «Талібану» до влади в Афганістані. На вулицях організували парад і державні церемонії, тоді як міжнародні гуманітарні організації використали цю дату, щоб знову привернути увагу до погіршення соціальної ситуації в країні.
За п’ять років Афганістан не вийшов із глибокої кризи. Навпаки, кількість людей, які залежать від гуманітарної допомоги, зросла ще на мільйони, а економіка залишається слабкою та вразливою до скорочення міжнародного фінансування.
Найбільш помітним символом стала освіта дівчат
Приблизно 2,5 млн афганських дівчат позбавлені доступу до середньої та вищої освіти. Обмеження, запроваджені владою «Талібану», фактично закрили для них шлях до багатьох професій і різко звузили можливості для самостійного життя.
Для країни це має довгострокові наслідки. Якщо ціле покоління не отримує освіти, зменшується кількість майбутніх лікарок, учительок, інженерок, підприємниць і державних службовиць.
Гуманітарні організації попереджають, що проблему не можна розглядати лише як питання прав людини. Вона безпосередньо впливає на економіку, систему охорони здоров’я та здатність родин самостійно виходити з бідності.
Міжнародна легітимність «Талібану» залишається обмеженою
Попри п’ять років фактичного контролю над країною, уряд «Талібану» досі не отримав широкого міжнародного визнання. росія стала першою державою, яка офіційно визнала його, але більшість країн зберігають значну політичну дистанцію.
Це створює парадоксальну ситуацію. «Талібан» контролює державні інституції, кордони та силові структури, але водночас не має повноцінного доступу до міжнародної фінансової системи й багатьох форм офіційної співпраці.
Для звичайних афганців політична ізоляція означає менше інвестицій, складніший доступ до банківських послуг і сильнішу залежність від гуманітарних програм.
Ситуацію ускладнюють повернення біженців із сусідніх країн, нестача робочих місць і слабка купівельна спроможність населення. Навіть там, де безпекова ситуація стала стабільнішою, економічної основи для нормального життя часто немає.
Міжнародні донори опинилися перед складною дилемою: скорочення допомоги б’є передусім по населенню, але широке фінансування може опосередковано зміцнювати систему влади, яка не змінює політику щодо жінок і дівчат.
Парад у Кабулі демонструє впевненість влади у власному контролі над країною. Але за зовнішньою стабільністю залишається глибока соціальна проблема: Афганістан усе ще залежить від зовнішньої допомоги, а мільйони людей не мають доступу до базових можливостей, які могли б дозволити їм самостійно змінити своє життя.
