Сполучені Штати депортували до Центральноафриканської Республіки групу іноземців, серед яких опинився молодий афганець, якого американський суд раніше захистив від повернення до Афганістану через ризик переслідування талібами. Рейс прибув до столиці ЦАР Бангі в суботу.
Серед депортованих були 12 громадян Афганістану, вісім громадян Ірану, а також кілька людей із Непалу та Нікарагуа. Для більшості з них Центральноафриканська Республіка не є країною походження, що робить цей рейс частиною ширшої американської практики депортації до третіх країн.
Родина афганця працювала з американськими військовими
Афганець, якому трохи більше двадцяти років, раніше отримав судовий захист від висилки до Афганістану через обґрунтований страх переслідування. Його сім’я отримувала погрози від талібів через зв’язки братів із силами, які підтримували США.
Один із братів служив в Афганській національній армії, яка співпрацювала з американськими військовими до падіння Кабула у 2021 році. Інший був пілотом, пройшов підготовку за підтримки США та був убитий талібами.
Американський суд не дозволив депортувати чоловіка саме до Афганістану. Однак адміністрація використала інший механізм — відправлення до третьої країни, яка погодилася прийняти депортованих. Правозахисники вважають, що така практика дозволяє обходити частину судових обмежень.
Для адвокатів ключовим питанням стає не лише формальна країна призначення, а й те, чи гарантує вона реальний захист від подальшого примусового повернення. Якщо третя держава може згодом відправити людину туди, де їй загрожує переслідування, судовий захист фактично втрачає сенс.
ЦАР стала новим напрямком американських депортацій
Це вже другий подібний рейс до Центральноафриканської Республіки з червня. Попередня група налічувала близько двох десятків людей. Американська влада укладає домовленості з різними державами, які погоджуються приймати осіб, що не є їхніми громадянами.
Ситуація викликає особливу критику через безпекову ситуацію в самій ЦАР. Сполучені Штати рекомендують своїм громадянам уникати поїздок до країни через ризики злочинності, викрадень і терористичних атак.
Окремою проблемою є прозорість таких угод. Частина домовленостей про прийом депортованих не оприлюднюється повністю, тому залишається незрозумілим, які гарантії отримують люди після прибуття, чи можуть вони просити притулок і хто фінансує їхнє перебування.
Для імміграційної політики США цей випадок може стати важливим юридичним прецедентом. Якщо практика депортацій до третіх країн продовжиться, суди будуть дедалі частіше вирішувати, чи може уряд відправляти людину не до країни, від якої її захистили, а в іншу державу з власними високими ризиками безпеки.
