Ірак готує один із найамбітніших енергетичних проєктів Близького Сходу — нову систему нафтопроводів через територію Сирії до Середземного моря. Попередня оцінка вартості становить щонайменше 15 млрд доларів, а саме будівництво може зайняти близько чотирьох років.
Головна мета — створити для іракської нафти великий альтернативний маршрут, який не залежатиме від Ормузької протоки. Після різких перебоїв із судноплавством у регіоні Багдад отримав особливо сильний стимул зменшити залежність від вузького морського коридору, через який раніше проходила переважна частина його експорту.
Йдеться не про ремонт старої труби, а про фактично нову систему
Між Іраком і сирійським портом Баніяс уже існує старий трубопровід, однак він сильно пошкоджений війнами та десятиліттями майже не використовується. Частина збережених ділянок не відповідає сучасним технічним вимогам, тому проєкт передбачає прокладання значного обсягу нової інфраструктури.
Система має з’єднати нафтові родовища півдня й півночі Іраку з центральним вузлом у районі Хадіти, а звідти продовжитися через Сирію до Баніяса на узбережжі Середземного моря. Така схема дозволить напряму виводити великі обсяги сировини до морських терміналів, оминаючи Перську затоку.
Початкова пропускна здатність маршруту може сягнути близько 2 млн барелів на добу. Для порівняння, старий трубопровід мав потужність приблизно 300 тисяч барелів на добу. Тобто йдеться не про відновлення колишнього транспортного коридору, а про створення значно масштабнішої системи.
Проєкт ще на стадії досліджень і може зіткнутися з великими перешкодами
Ірак і Сирія окремо підписали попередні домовленості з консорціумом, до якого входять Chevron, TI Capital та катарська UCC Holding. Компанії мають провести технічні й фінансові дослідження та визначити, як саме будувати новий маршрут.
Чотири роки — це поки орієнтовний строк. Його можуть збільшити демонтаж старої інфраструктури, отримання прав на землю в Сирії, безпекова ситуація та складність прокладання магістральних труб через території, які тривалий час були зонами бойових дій.
Якщо проєкт буде реалізований, він змінить енергетичну карту регіону. Для Іраку це означатиме доступ до Середземного моря й більшу стійкість експорту, для Сирії — транзитні доходи та інвестиції в інфраструктуру, а для світового нафтового ринку — ще один великий маршрут, який може частково зменшити стратегічну роль Ормузької протоки.
Економічна логіка проєкту залежить і від майбутніх обсягів видобутку в Іраку. Чим більше нафти країна зможе стабільно постачати на зовнішні ринки, тим ціннішою ставатиме наявність кількох незалежних коридорів до різних морських басейнів.
