Влада М’янми повідомила про завершення перевірки даних майже 309 тисяч рохінджа, які нині живуть у таборах у сусідньому Бангладеш. Із 828 824 імен, переданих Бангладеш станом на кінець липня, М’янма підтвердила 308 797 людей як колишніх жителів штату Ракхайн.
Це один із найбільших кроків у багаторічному процесі верифікації, але він поки не означає початку масового повернення. М’янмарська сторона заявляє, що репатріація почнеться лише після покращення безпекової ситуації в Ракхайні, де тривають бойові дії.
Повернення роками залишається на папері
Понад 700 тисяч рохінджа втекли до Бангладеш у 2017 році після масштабної операції сил безпеки М’янми. Більшість оселилася в перенаселених таборах поблизу Кокс-Базара, які згодом перетворилися на один із найбільших центрів розміщення біженців у світі.
Спроби організувати добровільне повернення проводилися ще у 2018 та 2019 роках, але фактичної репатріації тоді не відбулося. Головною проблемою залишалася відсутність гарантій безпеки, правового статусу та можливості повернутися до нормального життя після прибуття в М’янму.
Нова перевірка також показала, що далеко не всі подані імена отримали позитивне підтвердження. Влада М’янми заявила, що 113 507 осіб не вдалося верифікувати, а ще 4 241 людину вона віднесла до осіб, яких підозрює у причетності до терористичної діяльності.
Війна в Ракхайні робить швидке повернення малоймовірним
Штат Ракхайн залишається зоною активного протистояння між військовими структурами М’янми та Армією Аракана — етнічною озброєною організацією, яка домагається ширшої автономії регіону. За таких умов навіть формальна готовність прийняти частину біженців не вирішує питання фізичної безпеки.
Для Бангладеш затягування процесу створює дедалі більший тиск. Країна вже багато років утримує величезну кількість людей у таборах, залежних від міжнародної гуманітарної допомоги. Фінансування таких програм скорочується, а можливості самих біженців працювати та інтегруватися залишаються обмеженими.
Тому підтвердження майже 309 тисяч людей важливе як адміністративний крок, але ключова проблема залишається незмінною: без реальних гарантій безпеки, громадянських прав і стабільності в Ракхайні масштабне добровільне повернення рохінджа ризикує знову залишитися лише предметом міждержавних домовленостей.
Міжнародні організації наголошують, що будь-яке повернення має бути добровільним і відбуватися лише за умов, коли люди можуть безпечно жити у своїх громадах. Саме цей критерій залишається найскладнішим у нинішній ситуації в Ракхайні.
