Україна запускає нову модель фінансування прикладної науки, у якій технологічні компанії самі формуватимуть конкретні завдання для дослідників. На перший державний конкурс спільних досліджень і розробок у 2026 році передбачено 100 млн грн. Ідея полягає в тому, щоб бюджетні кошти спрямовувалися не на абстрактні роботи, а на технології, які вже мають потенційного замовника та практичну потребу.
Працюватиме це за принципом спільного проєкту. Бізнес описуватиме технологічну або виробничу проблему, а команди державних університетів і наукових установ пропонуватимуть рішення. Проєкт може охоплювати дослідження, випробування, створення прототипу та підготовку розробки до впровадження у виробництво.
Держава покриватиме від половини до 65% вартості
Ключовою умовою стане співфінансування з боку компанії-замовника. Для спільних проєктів із малим бізнесом максимальна частка державної підтримки становитиме до 65% вартості, із середнім — до 60%, а з великим — до 50%. Решту витрат оплачуватиме сама компанія.
Такий підхід має одразу дві переваги. По-перше, бізнес бере на себе частину фінансового ризику й тому зацікавлений обирати розробки, які справді планує використовувати. По-друге, наукова команда отримує замовника ще до завершення дослідження, а отже зменшується ризик, що готовий результат залишиться лише у звіті чи лабораторії.
Фінансування одного проєкту може надаватися на строк до 18 місяців. Під час відбору оцінюватимуть науковий рівень і унікальність рішення, технологічну готовність, перспективи комерціалізації та очікуваний економічний ефект для країни.
У пріоритеті оборона, енергетика, медицина та робототехніка
Серед напрямів, на які орієнтується новий механізм, — безпека й оборона, енергетика, транспорт, нові матеріали, агропромисловий комплекс, медицина і фармацевтика, чисте виробництво, інформаційні технології та робототехніка. Це сфери, де Україні одночасно потрібні швидкі практичні рішення та власна технологічна база.
Окремо має запрацювати Агенція прикладних досліджень. Вона допомагатиме бізнесу знаходити наукові команди, формувати технічні завдання, готувати спільні заявки, супроводжувати створення прототипів, питання інтелектуальної власності, ліцензування та трансферу технологій.
Фактично держава намагається побудувати міст між університетською наукою та реальним виробництвом. Якщо модель спрацює, цінність конкурсу вимірюватиметься не лише кількістю профінансованих досліджень, а тим, скільки з них дійдуть до серійного продукту, військового застосування, нового обладнання або технології, що працюватиме в українській економіці.
