Ефіопія повідомила Раду Безпеки ООН, що вважає свої дії проти Еритреї заходами самооборони. У зверненні від 9 жовтня міністр закордонних справ країни послався на статтю 51 Статуту ООН і звинуватив сусідню державу в перетині кордону та присутності військ на півночі Ефіопії. Еритрея не підтвердила такі твердження й натомість звинуватила Аддис-Абебу в ескалації. Взаємні заяви пролунали на тлі нового загострення в Тиграї — регіоні, який уже пережив руйнівну війну.
Ситуацію ускладнює одночасне існування кількох взаємопов'язаних конфліктів: протистояння урядових сил із місцевими угрупованнями, давня суперечка між Ефіопією та Еритреєю і питання доступу держав до Червоного моря. Кожен із цих чинників має власну історію, але в умовах зростання недовіри вони впливають один на одного. Тому повідомлення про пересування військ не можна розглядати як ізольований прикордонний епізод.
Чому знову згадують війну в Тиграї
Попередній масштабний конфлікт у Тиграї тривав у 2020–2022 роках і супроводжувався масовими жертвами, переміщенням населення та серйозними звинуваченнями в порушеннях прав людини. Мирні домовленості мали створити основу для відновлення інституцій, повернення послуг і політичного врегулювання. Однак недовіра між сторонами не зникла, а питання управління, безпеки та роззброєння залишилися складними. Нові зіткнення ставлять під сумнів крихкі результати попередніх переговорів.
За повідомленнями із регіону, урядові сили останнім часом заявляли про повернення контролю над окремими населеними пунктами, включно з Мекелле. Але зміна військового контролю не дорівнює автоматичному відновленню цивільного життя. Для мешканців визначальними є доступ до їжі, медицини, транспорту й безпечних маршрутів. У місцях, де тривалий час не працювали державні послуги, нове загострення може швидко поглибити гуманітарні потреби.
Що означає звернення до Ради Безпеки
Посилання на право самооборони має важливе міжнародно-правове значення, однак сам лист не є доказом усіх описаних у ньому фактів. Для оцінки ситуації потрібні незалежні дані про розташування військових підрозділів, фактичне використання сили й ризики для цивільного населення. Дипломатичні механізми ООН та Африканського Союзу можуть стати майданчиком для деескалації, хоча їхня ефективність залежить від готовності сторін співпрацювати.
Відносини двох держав довго залишалися напруженими навіть після періодів формального зближення. Тепер суперечка розгортається в регіоні, де кордони, торговельні маршрути та безпекові інтереси тісно переплетені. Можливе розширення конфлікту загрожувало б ускладнити ситуацію в усьому Африканському Розі, який уже стикається з економічними й гуманітарними кризами.
Станом на 10 жовтня ключові звинувачення залишалися предметом суперечки між урядами. Відповідальна оцінка подій вимагає чітко відокремлювати позиції сторін від перевірених відомостей. Найближчим пріоритетом міжнародних зусиль має бути запобігання новій великій війні та захист населення, яке ще не оговталося від попередніх бойових дій.
