Світ повертається до біопалива не лише через кліматичну політику, а й через страх перед перебоями з нафтою. За новою оцінкою Chatham House та Forest Stewardship Council, глобальне виробництво біопалива до 2030 року може зрости майже на 70% порівняно з 2025-м. Причина — десятки країн підвищують або планують підвищити обовʼязкову частку етанолу та біодизеля в традиційному пальному.
На перший погляд це логічно. Якщо нафта дорога або її поставки нестабільні, країна може частину бензину замінити етанолом із кукурудзи чи цукрової тростини, а частину дизеля — паливом із рослинних олій або відходів. Проблема починається тоді, коли енергетичний попит зростає швидше, ніж сільське господарство та екологічні системи здатні його безпечно забезпечити.
Головна суперечність: паливо й їжа часто використовують одну й ту саму сировину
Більшість так званого біопалива першого покоління виробляють із культур, які можуть піти на харчування людей або тварин. Кукурудза, цукрова тростина, соя та інші олійні культури мають обмежену площу вирощування. Якщо дедалі більшу частку врожаю забирає паливний ринок, ціна сировини реагує на попит з боку енергетики.
Дослідження попереджає: якщо всі оголошені мандати будуть повністю реалізовані, площа земель, потрібна для вирощування біопаливної сировини, може більш ніж подвоїтися порівняно з 2023 роком. Додатково знадобиться приблизно 36 мільйонів гектарів — територія, співставна з площею Німеччини.
Це не означає, що всі ці гектари обовʼязково вирубають із лісу. Частину врожаю можна отримати завдяки вищій урожайності, повторним посівам, деградованим землям або зміні структури культур. Але чим швидше зростає попит, тим більше ризик, що виробництво піде найпростішим шляхом — розширенням посівних площ і більш інтенсивним використанням води та добрив.
Чому «біо» не завжди означає низькі викиди
Паливо з рослин може здаватися автоматично кліматично нейтральним: рослина поглинає CO₂, потім паливо спалюється й вуглець повертається в атмосферу. Реальна картина складніша. Вирощування потребує техніки, добрив, транспорту та переробки. Якщо для нових плантацій вирубується ліс або змінюється природна екосистема, вуглецеві втрати можуть бути дуже великими.
Саме тому дедалі більше уваги отримує біопаливо другого покоління — із використаної олії, сільськогосподарських решток, відходів деревини та іншої сировини, яка не конкурує безпосередньо з продовольством. Його потенціал великий, але збирання й переробка складніші, а доступний обсяг відходів не безмежний.
Сировина, вирощена на деградованих землях або між основними сезонами, також може мати кращий екологічний баланс. Проте для цього потрібне планування, сертифікація та контроль, які часто розвиваються повільніше, ніж нові паливні мандати.
Енергетична криза зробила стару дискусію набагато гострішою
Коли нафта дорожчає, біопаливо стає економічно привабливішим навіть без додаткових субсидій. За останні місяці ціни на нафту зросли значно швидше, а разом із ними піднялися ціни на кукурудзу й цукор. Це показує, наскільки тісно можуть бути повʼязані енергетичний і продовольчий ринки.
Для урядів вибір непростий. Зменшення залежності від імпортної нафти підвищує енергетичну безпеку. Але якщо політика стимулює масове перенаправлення продовольчих культур у паливний сектор, вона може одночасно збільшити витрати домогосподарств на їжу та тиск на воду й землю.
Найрозумніша політика тому має розрізняти типи сировини. Одна й та сама податкова пільга для пального з відходів і для пального з культури, яка витіснила продовольче виробництво, створює неправильний стимул. Системи сертифікації можуть враховувати повний життєвий цикл: зміни землекористування, воду, добрива, транспорт, реальні викиди та походження сировини.
Ще один запобіжник — гнучкі мандати. Якщо врожай різко падає через посуху або іншу екстремальну погоду, тимчасове зниження обовʼязкової частки біопалива може звільнити сировину для продовольчого ринку. Без такої гнучкості енергетична політика здатна механічно підтримувати попит на зерно навіть у момент дефіциту. Саме поєднання енергетичної безпеки з адаптивними правилами визначить, чи стане новий бум корисним переходом або джерелом нових конфліктів за ресурси.
Не менш важливий водний фактор. Культури для етанолу або рослинної олії часто вирощують у регіонах, де сільське господарство вже конкурує з містами та природними екосистемами за воду. Тому оцінювати біопаливо лише за тоннами CO₂ недостатньо. У посушливому регіоні паливо з формально «відновлюваної» сировини може мати значно вищу локальну екологічну ціну, ніж у місці з достатніми опадами та стійким землекористуванням.
Тому ключове питання не в тому, «добре» чи «погано» біопаливо саме по собі. Вирішальними є сировина, місце її вирощування, темп розширення та екологічні правила. Біопаливо з відходів може бути частиною рішення, тоді як неконтрольоване розширення першого покоління здатне створити нову проблему саме в момент, коли світ намагається вирішити енергетичну.
