Аргентина й Чилі намагаються перетворити спільний кордон в Андах із географічного бар’єра на одну з головних переваг для нового покоління мідних проєктів. Дві країни відновили активну роботу в межах договору про гірничу інтеграцію та погодили операційні протоколи для кількох великих родовищ, що розташовані по обидва боки кордону.
У центрі домовленостей — проєкти Vicuña, NexoAndino та Filo Sur між аргентинською провінцією Сан-Хуан і чилійським регіоном Атакама. Саме тут геологічні структури не збігаються з державними кордонами, тому традиційна модель, за якої кожна країна окремо будує інфраструктуру, робить видобуток значно дорожчим.
Спільна інфраструктура може змінити економіку проєктів
Механізм передбачає можливість спільно використовувати дороги, енергетичні мережі, водну інфраструктуру, логістику та порти. Для аргентинських родовищ це особливо важливо: найближчі тихоокеанські порти Чилі часто значно зручніші за довгий маршрут через територію Аргентини до Атлантики.
За оцінкою чилійського Міністерства гірничої промисловості, активізація угоди може допомогти розблокувати понад $20,7 млрд інвестицій і додати близько 540 тисяч тонн міді на рік. Для глобального ринку це суттєвий обсяг, особливо на тлі очікуваного зростання попиту на мідь для електромереж, електромобілів, дата-центрів і відновлюваної енергетики.
Чилі вже є найбільшим виробником міді у світі й має розвинену мережу постачальників, портів та сервісних компаній. Аргентина, навпаки, фактично припинила промисловий видобуток міді після закриття рудника Alumbrera у 2018 році, але тепер має велику чергу нових проєктів на різних стадіях підготовки.
Аргентина хоче повернутися на світову мідну карту
Серед проєктів, які можуть виграти від нового режиму, називають Los Azules компанії McEwen Copper, El Pachón компанії Glencore та Vicuña — спільний проєкт Lundin Mining і BHP. Аналітики вважають, що за успішного запуску кількох великих рудників Аргентина до 2030 року може увійти до десятки найбільших виробників міді у світі.
Для Буенос-Айреса це шанс диверсифікувати експорт, який традиційно сильно залежить від аграрного сектору. Для Сантьяго — можливість заробляти не лише на власному видобутку, а й на транспорті, послугах та інфраструктурі для аргентинських проєктів.
Втім, швидкого ефекту не буде. Урядам ще потрібно узгоджувати технічні, екологічні, митні та податкові правила для кожного окремого проєкту. Крім того, великі гірничі компанії ухвалюють інвестиційні рішення лише після багаторічних досліджень і погоджень.
Та сам факт відновлення договору після десятиліть повільного просування змінює перспективу. Якщо Аргентина й Чилі справді зможуть створити єдиний транскордонний гірничий простір, Анди можуть стати одним із найважливіших нових центрів постачання міді для глобального енергетичного переходу.
