Сомалі входить у нову фазу гуманітарної кризи, в якій одночасно зростає кількість дітей із гострим недоїданням і скорочується мережа установ, здатних їх лікувати. За оцінкою UNICEF, у 2026 році майже 1,9 млн сомалійських дітей можуть постраждати від недоїдання. Майже пів мільйона з них ризикують зіткнутися з тяжкою гострою формою, яка без своєчасної допомоги може бути смертельною.
Ситуація погіршується на тлі безпрецедентного скорочення гуманітарного фінансування. Уже 205 медичних і харчових центрів припинили роботу, а загальна кількість закритих установ може зрости до 618. Для країни з великими відстанями, слабкою транспортною інфраструктурою та мільйонами переміщених людей це означає, що навіть доступ до базового лікування стає дедалі складнішим.
Дітей із найтяжчими формами недоїдання стає більше
UNICEF повідомляє про 32-відсоткове зростання кількості дітей, яких доставляють до медичних закладів із тяжким гострим недоїданням та ускладненнями. Чим довше родина змушена добиратися до клініки, тим вищий ризик, що дитина потрапить до лікарів уже в критичному стані. Закриття центрів тому має прямий вплив на смертність, а не лише на статистику охоплення допомогою.
Особливо небезпечна ситуація в районах, де гуманітарна криза накладається на посуху, конфлікт і масове переміщення населення. На півночі Сомалі кліматичні умови знову погіршили врожаї та доступ до води. В інших частинах країни бойові дії ускладнюють доставку продовольства й медикаментів. Додатковий тиск створює подорожчання пального та добрив, яке підвищує вартість харчів і транспорту.
Фінансування боротьби з недоїданням обвалилося
Міжнародні гуманітарні організації попереджають, що ресурси для боротьби з гострим недоїданням у частині країни скоротилися більш ніж на 80%. США припинили частину фінансування, а низка інших західних держав також зменшила допомогу. Для системи, яка роками залежала від зовнішніх донорів, таке падіння коштів означає закриття програм буквально за кілька місяців.
UNICEF наголошує, що нинішній момент є особливо невдалим для відходу міжнародних донорів. Потреби не скорочуються разом із бюджетами — навпаки, вони швидко зростають. Коли центр закривається, родинам доводиться долати більшу відстань, витрачати більше грошей на дорогу та довше чекати на допомогу. Частина батьків узагалі відмовляється від поїздки, якщо не має транспорту або коштів.
Сомалі вже переживало кілька циклів голоду та масового недоїдання, тому нинішнє погіршення викликає особливе занепокоєння. Гуманітарні структури намагаються зберегти хоча б найбільш критичні програми, але без нового фінансування можливості швидко звужуються. Якщо тенденція продовжиться, країна ризикує отримати ситуацію, коли кількість дітей, яким потрібне лікування, зростатиме саме тоді, коли кількість місць, де це лікування можна отримати, стрімко скорочуватиметься.
