Ліберія погодилася протягом наступних дванадцяти місяців прийняти до 1200 людей, яких США депортують, хоча вони не є громадянами Ліберії. Першу групу з 20 осіб очікують уже цього тижня. Домовленість стала одним із найбільших прикладів американської практики переселення депортованих до третіх країн і відображає новий етап міграційної політики Вашингтона.
За інформацією ліберійської влади, йдеться про громадян держав Африки, Північної та Південної Америки, а також Карибського басейну. Перед відправленням вони проходять перевірку та медичне оформлення. Після прибуття частина людей зможе звернутися по притулок у Ліберії, а ті, хто не бажає залишатися, матимуть можливість виїхати до іншої країни, якщо це юридично й фактично можливо.
США розширюють практику депортацій до третіх країн
Ключова особливість домовленості полягає в тому, що люди можуть бути відправлені не до держави свого громадянства, а до країни, яка погодилася їх прийняти. Такий механізм використовується, коли повернення на батьківщину неможливе або суттєво ускладнене. В окремих випадках американські імміграційні суди забороняють повертати людину до країни походження через ризик катувань, переслідувань або інших серйозних загроз.
Адміністрація США вже домовлялася про подібні механізми з низкою держав, зокрема в Африці та Латинській Америці. Для Вашингтона це спосіб прискорити видворення людей, щодо яких ухвалено рішення про депортацію, але які не можуть бути швидко повернуті додому. Для приймаючих країн такі домовленості означають додаткове навантаження на міграційні служби, житло, медицину та систему розгляду заяв про притулок.
Для самої Ліберії масштаб угоди також є суттєвим. Країні доведеться заздалегідь визначити, де люди житимуть після прибуття, хто фінансуватиме їхнє перебування і як швидко міграційні органи зможуть розглядати індивідуальні справи. Навіть якщо потік розтягнуть на весь рік, система має бути готовою регулярно приймати нові групи та забезпечувати їм базові процедури безпеки й документування.
Ліберія називає угоду гуманітарною, але дискусія лише починається
Уряд Ліберії наголошує, що домовленість не є просто політичним обміном із Вашингтоном і подається як гуманітарний механізм. Водночас правозахисники в різних країнах критикують систему депортацій до третіх держав через ризик того, що люди фактично опиняться далеко від родини, адвокатів і звичного правового середовища, а їхні можливості оскаржити рішення різко зменшаться.
Практичне значення угоди стане зрозумілішим після прибуття перших груп. Важливими будуть умови їх розміщення, доступ до юридичної допомоги, можливість подати заяву на притулок та реальна свобода залишити Ліберію. Якщо схема запрацює у великих масштабах, вона може стати моделлю для нових домовленостей США з іншими державами та суттєво змінити міжнародну практику виконання рішень про депортацію.
