У більшості людей колекція має межі: марки можна скласти в альбом, монети — в коробку, книжки — на полиці. Американець, який офіційно користується одним імʼям Winter, обрав колекцію, що постійно змінюється й розростається. Із 1997 року він намагається особисто відвідати кожну кавʼярню Starbucks у світі.
За майже три десятиліття Winter побував у 20 563 закладах у 74 країнах. У кожній точці він має не просто зайти всередину, а випити хоча б трохи кави й задокументувати візит. На подорожі та сам проєкт він, за власною оцінкою, витратив понад $180 тисяч.
Як звичайне колекціонування перетворилося на спосіб життя
Все почалося в час, коли Starbucks був значно меншою мережею. Для програміста з любовʼю до списків та систем завдання виглядало майже здійсненним. Але бренд зростав швидше, ніж він встигав подорожувати. Нові заклади відкривалися в інших штатах, потім країнах і на нових континентах.
Сьогодні на сайті Starbucks вказано понад 29 тисяч точок. Це означає, що навіть після більш ніж двадцяти тисяч відвідувань фініш не наблизився настільки, як можна було б очікувати. Winter став заручником цікавої математичної проблеми: його колекція постійно створює нові елементи швидше, ніж він може їх закривати.
Він працює позаштатним програмістом, що дає певну свободу планувати маршрути. Частина подорожей перетворюється на складну логістику: кілька міст, десятки кавʼярень і дуже мало часу між ними. З віком така інтенсивність стає важчою, а сам Winter говорить і про проблеми зі здоровʼям.
Чому це вже не просто історія про каву
За роки проєкт перетворився для нього на спосіб спостерігати за глобалізацією. Одна й та сама зелена емблема виглядає знайомо в різних країнах, але кожен заклад існує у своєму місті, культурі та архітектурі. Його улюбленою точкою став триповерховий Casa Bou у Сальвадорі, оформлений як самостійний дизайнерський простір.
Найменше йому подобаються формати, де зникає сам простір кавʼярні — наприклад, точки лише для автомобільного drive-through. Саме ця різниця показує, як змінився Starbucks: від образу «третього місця» між домом і роботою до дедалі швидшого сервісу на виніс.
Цікаво й те, що сама компанія ніколи не робила Winter офіційним послом бренду. Його марафон виник незалежно від маркетингу. У деяких країнах місцеві працівники захоплено зустрічають його, але глобально це залишається особистим проєктом.
Чому людям взагалі подобаються нескінченні цілі
Психологічно така історія нагадує проходження гри, у якій карта постійно розширюється. Є список, прогрес, рідкісні точки, нові країни й відчуття завершення кожної маленької частини. Велика мета майже недосяжна, але саме це й підтримує інтерес.
Winter уже не впевнений, що фізично зможе відвідати абсолютно всі Starbucks. Його наступна велика позначка — 25 тисяч закладів. Але незавершеність тут, можливо, і є головною частиною історії.
У цього марафону є й дивний архівний ефект. Кожна відвідана точка — це маленький знімок певного міста в певний момент. Заклади закриваються, переїжджають, змінюють дизайн, а фото й записи Winter залишаються. Через десятиліття його приватна колекція стає неочікуваним каталогом того, як змінювалися міські комерційні простори. Те, що починалося як особиста гра з галочками у списку, поступово набуло рис довготривалого спостереження за глобальним брендом. І саме це, мабуть, пояснює, чому історія цікава навіть людям, які взагалі не люблять Starbucks: вона не стільки про каву, скільки про послідовність, подорожі та бажання завершити завдання, яке постійно віддаляє фініш.
А поки бренд росте, Winter має причину відкривати карту й планувати наступний маршрут. Для когось це дивна одержимість, для когось — вражаюча дисципліна. Але майже 30 років одного проєкту показують, наскільки далеко може завести людину проста ідея: «а що, якщо спробувати побувати всюди?»
